"Спішив на засідання Верховної Ради. Впав і зламав руку" - як депутати проголошували незалежність
24 серпня 1991-го був мирним підсумом усіх справ, які для незалежності України зробили до того. Підготовка до нього та розуміння суті, неможливі без подій, які тривали з 19 серпня.
Так вважає народний депутат шести скликань Верховної Ради 86-річний Михайло Косів. У 1990-му на вимогу голови Львівської обласної ради В'ячеслава Чорновола, він працював заступником Львівського обласного виконавчого комітету з гуманітарних питань. З Gazeta.ua він поділився спогадами про те, що відбувалося за кілька днів до проголошення Акту про Незалежність України.
19 серпня. О 6 ранку мене розбудив телефонний дзвінок. Черговий з облвиконкому вимагав, щоб я негайно приїхав на роботу. "Поки одягатиметесь включіть телевізор", - сказав. По телевізору Геннадій Єнаєв (голова державного комітету з надзвичайного стану, який у серпні 1991-го здійснив спробу державного перевороту в СРСР- Gazeta.ua) з листочка читав повідомлення про те, що президент Радянського союзу Михайло Горбачов захворів. Тому він мусить взяти владу в свої руки і вести країну правильним, законним шляхом. Пролунав наказ підкорюватись ДКНС. Одразу зрозумів, що це антиконституційний переворот.
За годину я вже був у Львівському облвиконкомі. Туди ж терміново викликали начальника міського та обласного відділів міліції, командуючого Прикарпатським воєнним округом, прокурорів області та міста.
Усі були розгублені. Не розуміли, що маємо робити. Командувач Прикарпатського воєнного округу сказав, що проти народу не піде, й військо жодних наказів від ДКНС не виконуватиме. Його підтримали прокурори й міліція.
Після роздумів запропонував прояснити ситуацію виборцям нашої області. Пояснити, що комітет з незвичайних ситуацій не може брати на себе повноваження президента."Йди і пиши заяву до виборців", - запропонували мені.
До 8 ранку вона вже була готова. Написав, що події в Москві мають антиконституційний характер. А їх мета - зупинити союзні республіки, в тому числі й Україну, на шляху до здобуття повного суверенітету, за який Верховна рада проголосували торік 16 липня. Вказав, що вимагатимемо позачергове скликання ради. Заяву обговорили, внесли правки й прийняли.О 10 ранку побіг на обласне телебачення, щоб її прочитати. Та на територію не пустили, зупинили на прохідній. Львівське телебачення пішло на поводу у Москви.
Тоді народна депутатка Ірина Калинець запропонувала поширити заяву серед педагогів, нарада яких саме проходила в одному з Будинків культури Львова. О 12.00 зачитав її перед ними. Вони взялись переписувати її від руки, передавали телефоном. Так заява поширилась всією областю.
Увечері всі народні депутати зі Львова поїздом вирушили до Києва.
Цей документ зберігаю досі. Він найдорожчий. Якби признали законність ДКНС мене б за нього могли розстріляти
20 серпня. О 7 ранку прибули в столицю й одразу взялись обдзвонювати усіх депутатів "Народної Ради". Зібравшись, почали обговорювати наступні кроки. Розмова була дуже емоційною. Попросив усіх заспокоїтись. Розповів, що нам уже вдалось зробити у Львові. Мені запропонували написати таку ж заяву, але уже від "Народної Ради". Попросили назвати дії Москви злочинними, закликати українців не піддаватись на провокації, й бути готовими до Всеукраїнського страйку.
О 14.00 "Звернення до Українського народу" схвалили на засіданні "Народної Ради". Цей документ зберігаю досі. Він найдорожчий. Якби признали законність ДКНС мене б за нього могли розстріляти. Звернення почали розповсюджувати Україною через народних депутатів.
Тоді ж звернулись до голови Верховної Ради Леоніда Кравчука. Вимагали позачергового засідання. Він увесь час повторював: чекайте, чекайте. Казав нам, що до нього уже приходили від ДКНС й вимагали визнати його законність. Він їм відмовив, але й нас просив вичікувати.
Ми розуміли, що позачергове скликання парламенту буде вирішальним. Й на ньому треба проголосити незалежність України. Але хто має проголосити? Як правильно це оформити?Зійшлись на тому, що документ назвемо "Актом проголошення Незалежності України". Вирішили, що писатиме і читатиме його Левко Лук'яненко найстарший чоловік у Верховній раді. Він не галичанин, а з "глибини" з Чернігівщини. Ще й провів 27 років у тюрмах, на каторгах.
21 серпня. Левко Лук'яненко написав від руки Акт. З ним ми пішли до Кравчука. А він: "Чекайте, все має бути по процедурі. Зачитати Акт можна лише на позачерговому засіданні. Має пройти три дні".
"Та яка процедура! За таких умов можна її й не дотримуватися", - думав я.
Ми розуміли, якщо комуністи проголосують, то маючи у своїх руках усі промислові об'єкти, усі економічні важелі скористаються цим, й пограбують Україну. Але й розуміли, якщо не вони то прийдуть москалі й пограбують ще більше
22-23 серпня провели в переговорах. Говорили з комуністами й іншими депутатами Верховної Ради. Роз'яснювали, чому Україна має бути незалежною, що це в їх інтересах. Вони слухали, й нічого не відповідали. Лише за поглядами розуміли, що підтримають нас.
Є така думка, що комуністи усі раптом стали націонал-комуністами. Та нічого подібного. Тих, в кого прокинулась національна свідомість і гордість була лише жменька. Інші бачили лише власний зиск. Досі ношу в собі цей біль ми прекрасно розуміли, якщо комуністи проголосують, то маючи у своїх руках усі промислові об'єкти, усі економічні важелі скористаються цим, й пограбують країну. Але й розуміли, якщо не вони то прийдуть москалі й пограбують ще більше. Мали чимось жертвувати, бо могли би втратити Україну ще на багато років.
"Читай, читай, бо інакше я тебе задушу!" - кричав Дмитро Павличко, який стояв за Кравчуком в президії Верховної Ради. Донині чую його голос
24 серпня. Прокинувшись зранку, не міг думати ні про сніданок, ні про будь-які інші справи. О 8 ранку вибіг з будинку на вулиці Панаса Мирного, де й жив у товаришів. Спішив на засідання Верховної Ради. Неподалік від будинку впав і зламав ліву руку.
У медпункті Верховної ради сказали, що мені треба терміново в лікарню. "В яку лікарню, накладайте шини!" - гаркнув до медсестер. Послухали.
Засідання мало початись о 10 ранку. Затримувалось. Депутати ходили, не могли всістись, говорили в групах про щось. Таке страшне збудження панувало в залі! Кожен з нас розумів, наскільки це важлива історична подія. От-от мала народитись нова держава, за яку вмирали й шли на каторгу. Коли почалося засідання, нарешті всі заспокоїлися.
Кравчук все не хотів давати виступати Лук'яненку."Я беру це в свої руки. Давайте обговоримо спершу", - казав."Читай, читай, бо інакше я тебе задушу!" - кричав Дмитро Павличко, який стояв за Кравчуком в президії Верховної Ради. Донині чую його голос.
Нарешті він почав читати. У залі запанувала неймовірна тиша. А тоді почалось голосування. Як це відбувалось не пам'ятаю. Почули результат "за" 346 депутатів. Почались вигуки, крики, суцільний вибух емоцій. У зал внесли велетенський прапор.
Я спам'ятався, коли у коридорі Верховної Ради мене за руку взяла медсестра. Сказала, що їдемо в Феофанію. Тоді ж згадав, що руку зламав. Увесь цей час не думав про неї, болю не відчував.
У лікарні мене оглянули, наклали гіпс. Хотіли покласти у стаціонар. Відмовився. Поїхав до Верховної Ради. А там В'ячеслав Чорновіл збирав депутатів, щоб відсвяткувати подію в готелі "Київ".
Михайло Косів народився 28 грудня 1934-го в селі Вільхівка Івано-Франківської області. Навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка. Там же закінчив аспірантуру. Був науковим працівником Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, завідувачем кабінету франкознавства Львівського університету. Разом з В'ячеславом Чорноволом видавав "Український вісник".
12 серпня 1965-го заарештований за "антирадянську агітацію та пропаганду", втратив роботу. В 1967-му влаштувався учителем в школі на Жовквівщині. Потім науковим працівником, завідувачем сектору музею старовинної зброї "Арсенал" Львівського історичного музею та науковим працівником інституту суспільних наук АНУ.
Народний депутат шести скликань від "Народного руху", "Реформи та Порядок". Автор чотирьох публіцистичних праць та понад 200 статтей з літературознавства, краєзнавства, мистецтвознавства, історії України та аналізу політичних проблем. Нині на пенсії. Дружина - журналістка Марія Косів. Виховали сина Василя й доньку Ганну. Живе у Львові.